E-catalog        

Библиогр.: 34 назв.

Стаття присвячена синхронічному аналізу усного мовлення молоді української діаспори Америки, Канади, Європи, Придністровської Молдавської Республіки (більшість із яких є русинами), зокрема його вимовним особливостям. На основі соцопитування встановлено відсотковий рівень володіння орфоепією приголосних у широкій локальній та соціальній представленості зарубіжжя, виявлено найпоширеніші вимовні проблеми й орфоепічні девіації в системі консонантизму та визначено причини їхнього виникнення; доведено історичну органічність сучасних орфоепічних норм. Об’єкт дослідження – усне мовлення українців діспори. Предметом дослідження є соціофонетичні аспекти українського усного мовлення на рівні його звукових презентацій. Увагу зосереджено на визначенні рівня володіння орфоепічними нормами приголосних української літературної мови молоддю (представниками різних локальних і соціальних сфер): орфоепією дзвінких приголосних у кінці слова та перед глухими; глухих приголосних перед дзвінкими; префіксів роз-, без-, об-, префіксів-прийменників з-, від-, між- перед глухими, крім шиплячих; [в] як [ў]; [д̑з], [д̑ж]. Узагальнення результатів проведеного соцопитування дали підстави вважати, що норми вимови дзвінких у кінці слова, глухих перед дзвінкими, [г], префіксів роз-, без-, об-, з-, африкат [д̑з], [д̑ж] на основі відсоткового показника у зарубіжжі (З) визначаються як сильні. Cлабкими у мовленні респондентів вважаються норми вимови префіксів об-, між-, а найбільші труднощі виникають при вимові дзвінкого з- у слові зцідити – 35 % володіння нормою (Придністровська Молдавська Республіка 15 %, Європа 43 %, Америка 30 %, Канада 50 %). Однак норми вимови префіксів роз-, без-,з-, африкатів [д̑з], [д̑ж] для зарубіжжя є сильними, а норма вимови префіксів об-, від-, між- – нестійкою. Слабкими є й норми вимови дзвінких у середині слова, [в] як [ў]. Типові девіації пов’язані з впливом орфографії чи російської орфоепії. Відмінності у відсотках володіння нормою залежать від уживаності слова та складності звукозмін, оскільки звук, уподібнюючись, змінює не лише акустичну, а й артикуляційну характеристику – місце чи спосіб творення. Отже, помилки у вимові дзвінких приголосних сьогодні зумовлені відсутністю теоретичних знань, впливом діалектного мовлення та російської мови, оскільки ці орфоепічні норми (більшість) зафіксовані на письмі, теоретично обґрунтовані вже в граматиках початку XX ст. і добре простежуються в писемних пам’ятках. Ті норми вимови, які послідовно відбиті у пам’ятках, є сильними, й інформанти їх дотримуються.